СПОГАДИ ГАЛИНИ ПИЛИПІВНИ МАНДРИКИ

 

Г.П. Мандрика уродженка с. Балабанівка, з моменту утворення Оратівського району працювала на посаді секретаря, керуючою справами райвиконкому, а з 1992 року секретарем та заступником голови, керівником апарату районної державної адміністрації.

Наполеглива, вольова. На її тендітні плечі, особливо в перші, відбудовчі, роки  лягла надзвичайно важка ноша — організаційно-контрольні функції, навчання голів та секретарів сільських рад, керівників виробничих підрозділів, працівників апарату райвиконкому премудростям ведення документації, організації проведення засідань виконкомів та сесій сільських рад тощо.

З травня 2005 року Галина Пилипівна на заслуженому відпочинку, але і донині залишається активною у громадському житті району, намагається  передати свій багатющий досвід усім, хто того потребує.

 

Історію творить народ. Й істина ця незаперечна.

Сьогодні не можна не згадати ініціаторів відновлення Оратівського району: Андрія Семеновича Патика — колишнього директора Оратівської школи, Сигизмунда Олександровича Сидорчука — колишнього голову Оратівської селищної ради, Миколу Климовича Омельяненка, Вільяміна Павловича Скрипка. Завдяки їх наполегливим зверненням у високі інстанції партійних і радянських органів, переконливі доведення того, що створення району позитивно вплине на економіку, на поліпшення со­ціально-культурного розвитку сіл глибинки Вінниччини і, звичайно ж, на покращення обслуговування місцевого населення,  було видано Указ Президії Верховної Ради Української РСР про утворення району.

Бурхливим життям жив Оратів у грудневі дні 1979 року. Підшукувалися приміщення для районних організацій і установ, готувалися і проходили конференції: районна партійна — 15-го, комсомольська — 17-го грудня. Обрані керівні органи районних партійної і комсомольської організацій.

Найвищі посади зайняли високопрофесійні, досвідчені працівники: секретарі райкому партії Андрій Микитович Хамлак, Микола Петрович Овод, Василь Олексійович Теклюк, райкому комсомолу — Анатолій Миколайович Опалюк, Петро Федорович Покорнюк.

20 грудня 1979 року сформовано виконавчі органи новоствореного району.

В цей день у залі засідань райкому партії проходила перша сесія Оратівської районної Ради народних депутатів 16 скликання. В ній брав участь Василь Федорович Темний, голова Вінницького облвиконкому. У сесії взяли участь 32 депутати районної Ради, обрані раніше від округів, що увійшли до Оратівського району. Серед них:  Марія Карпівна Снідевич з Чернявки, Степан Іванович Чорнонос з Вербівки, Людмила Петрівна Павловська з Скоморошок, Марія Нестерівна Мельниченко з Кожанки, Микола Васильович Палажченко з Медівки, Наталія Панасівна Волинець з Якимівки, Олена Олександрівна Крикун з Стрижакова, Василь Вікторович Назарук з Оратова, Михайло Порфирович Очеретяний з Сабарівки, Лілія Петрівна Білан з В. Ростівки, Михайло Михайлович Дзюндзя з Животівки тощо.

Сесія обрала виконавчий комітет, утворила управління і відділи виконкому районної Ради народних депутатів. Головою райвиконкому був обраний Олексій Дмитрович Козловський, який до цього працював другим секретарем Липовецького райкому Компартії України; заступником голови райвиконкому — Руслан Сергійович Шолубай, секретарем райвиконкому — Галина Пилипівна Мандрика. Керівниками структурних підрозділів райвиконкому затверждено: Анатолія Карповича Уманського — начальником управління сільського господарства, Миколу Степановича Кириченка — начальником відділу внутрішніх справ, Василя Кириловича Кукурузу — головою планової комісії, Степана Самійловича Костенка — завідуючим фінансовим відділом, Володимира Гавриловича Галушка — завідуючим відділом народної освіти, Марію Іванівну Заболотну (Блажчук) —завідуючою відділом культури, Івана Сергійовича Годованчука — завідуючим загальним відділом. На цій же сесії утворено комітет народного конторолю. Головою комітету став Віктор Андрійович Палій.

На другій сесії районної Ради народних депутатів 16 скликання, яка відбулася через тиждень (27 грудня), затверджено завідуючою відділом ЗАГС Варвару Яківну Бойко (Теклюк), головою комітету фізичної культури і спорту —Михайла Вікторовича Назарука. Тоді ж депутати затвердили план економічного і соціального розвитку та бюджет району на 1980 рік.

Ентузіазм, самовіддана праця і особистий приклад керівників району згуртовували новостворені трудові колективи, всіх працівників організацій і установ, які з'їхалися з різних куточків не лише Вінниччини, а й інших областей України, спрямовували діяльність на вирішення найнагальніших завдань, що постали перед повоутвореним районом.

Непомірну ношу у вирішенні проблем райцентру взяв на себе голова місцевого  колгоспу «Більшовик» Федір Леонтійович Барановський: ремонт старих будівель для розміщення установ, спорудження житла для працівників районних організацій, благоустрій селища, будівництво водопровідної мережі та багато іншого. Нині він перебуває на заслуженому відпочинку, але продовжує займати активну громадянську позицію.

З утворенням району розпочали діяльність районні організації й установи:

- центральна районна лікарня, першим головним лікарем ЦРЛ був Василь Зіновійович Боднар;

- центральна районна аптека, перший завідуючий —Володимир Павлович Сухар;

- ветиринарна лікарня —Леонід Михайлович Коваль;

- районна санепідемстанція — Петро Іванович Петренко;

- районний вузол зв'язку — Іван Якович Кириленко;

- район електричних мереж — Кирило Абрамович Ковальчук;

- райспоживспілка —Євгеній Мефодійович Кротний;

- райпобуткомбінат — Микола Васильович Кріпак;

- ощадна каса — Григорій Олександрович Тетервак;

- інспекція Держстраху — Михайло Григорович Івко;

- державна насіннєва інспекція — Петро Прокопович Гресько;

- інспекція ЦСУ — Петро Порфирович Калашник;

- районна кіномережа — Анатолій Михайлович Владіміров;

- районна бібліотека — Ольга Григорівна Шевчук.

У районі працювали: міжколгоспна будівельна організація (Володимир Семенович Грабовський), ремонтно-будівельна дільниця (Прокіп Іванович Щерба), молокозавод (Станіслава Никифорівна Гринюк), комбікормовий завод (Василь Ілліч Богдан), інкубаторна станція (Петро Логвинович Бунь), газовий цех (Микола Климович Омеляненко).

На станції Оратів — райсільгосптехніка (Іван Савович Савіцький), хлібоприймальне підприємство (Микола Петрович Соловіцький), пізніше було організовано підприємство «Райсільгоспхімія» (Василь Гаврилович Майстер), в селі Якимівка працював дріжджевий завод (Іван Павлович Старчук), в селі Новоживотів — рибгосп (Микола Олександрович Хміль).

Упродовж 1980-1981 років створювались нові життєво важливі для району організації: народний суд (у березні 1980 року першим народним суддею району обрано Антона Михайловича Флуда), прокуратура (Теодор Володимирович Кураш), редакція районної газети «Леніський шлях» (Анатолій Миколайович Романюк), відділення Держбанку (Галина Володимирівна Кириленко), районний державний архів (Федір Якимович Волянський), архітекрура (Василь Олексійович Глухий), військкомат (Олександр Федорович Затірко).

Для роботи з дітьми і молоддю, крім райкому комсомолу (Анатолій Миколайович Опалюк) працювали будинок піонерів (Тетяна Павлівна Поліщук), комітет добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ) (Василь Степанович Калінчук), комісія в справах неповнолітніх (Поліна Казимирівна Почтар), музична школа (Іван Тимофійович Гнатюк).

Новопризначені керівники і спеціалісти району отримували методичну і практичну допомогу від облвиконкому, обласних управлінь і відомств. Постійно працювали в районі Микола Тарасович Тунік, перший заступник голови облвиконкому, Анатолій Іванович Васильєв, завідуючий фінансовим відділом облвиконкому, Леонід Юхимович Бабчук, голова облміжколгоспбуду, Сергій Гнатович Азаров, голова планової комісії облвиконкому, наші земляки Василь Іванович Руденко, начальник управління тор­гівлі облвиконкому та Іван Іванович Руденко, заступник начальника управління сільського господарства облвиконкому та ін.

З їх допомогою за короткий час в райцентрі відремонтовано будинок культури і приміщення для установ і організацій, покрито асфальтним покриттям центральну вулицю, як гриби виростали житлові будинки. В колгоспах і радгоспах будувались тваринницькі ферми і кімнати тваринників, тракторні бригади і кімнати механізаторів, зернотоки та ін. В селах споруджувались дитсадки, магазини, ФАПи, житло для спеціалістів сільського господарства і соціально-культурної сфери.

Значну організаційно-методичну і практичну допомогу в роботі із сільськими Радами народних депутатів району надавав завідуючий організаційним відділом облвиконкому Віктор Пантелеймонович Дарменко.

Новостворений район  був і залишається сільськогосподарським. На час утворення у районі працювало 19 колгоспів і 5 радгоспів. Вони забезпечували виконання завдань з виробництва і заготівлі сільськогосподарської продукції.

Багато чудових людей працювало і продовжує  трудитися в сільському господарстві. Серед них Петро Терентійович Сплодитель. Понад 30 років він очолює господарство «Маяк» с.Медівка. Завдяки його вмілому керівництву, навіть в роки глибокої кризи сільгосппідприємство зуміло вистояти. Сьогодні тут оновлюється і нарощується виробництво. Село повністю газифіковано за рахунок господарства. Знаходять можливість утримувати дитячий садок, надавати фінансову і матеріальну допомогу місцевій школі і дільничній лікарні.

Справжніми господарями зарекомендували себе голови сільськогосподарських формувань Петро Мойсейович Картовий з Балабанівки, Микола Антонович Пашковський з Синарної, Олександр Петрович Шевчук — директор ТОВ «Агробуд» та Сергій Михайлович Волкотруб — голова правління СТОВ «Агрошляхбуд».

Життя нашого району нерозривно пов'язане з новітньою історією України. В ньому, як краплі води, відображені всі процеси, що відбувалися в державі. Відповідно до змін у законодавстві проходили зміни у структурі органів виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування. Припинили діяльність партійні і комсомольські організації району, окремі підприємства, організації й установи.

У той час розширено повноваження органів виконавчої влади: районної державної адміністрації. Утворено нові органи як міцевого, так і вищого рівня підпорядкування: управління юстиції (Іван Васильович Олійник), районний центр зайнятості населення (Віктор Андрійович Палій), управління Пенсійного фонду України (Ольга Євгеніївна Кагляк), відділ земельних ресурсів (Микола Митрофанович Мовчан), податкова інспекція (Олег Вікторович Дмитрик), контрольно-ревізійний відділ (Валентина Митрофанівна Пушкар), казначейство (Ольга Петрівна Петришина).

В різні роки тридцятилітнього періоду працювали: головами райвиконкому: Олексій Дмитрович Козловський (1979-1985), Олександр Миколайович Довгань (1985-1989), Анатолій Федорович Буцмак (1989-1991), Іван Петрович Дем'янчук (1991-1992); головами районної Ради: Іван Петрович Дем'янчук (1990-1991), Петро Федорович Покорнюк (1992-1994), Микола Григорович Цимбалюк (1995-1998), Галина Володимирівна Кириленко (1998-2006), Петро Мойсейович Картовий (2006), Анатолій Миколайович Опалюк (з 2006 року); головами районної державної адміністрації: Микола Григорович Цимбалюк (1992-1998), Іван Петрович Дем'янчук (1998-2003), Володимир Антонович Мельничук (2004-2005), Петро Мойсейович Картовий (2005-2006), Петро Федорович Покорнюк (з 2006 року).

До новоствореного Оратівського району ввійшло 19 сільських рад народних депутатів, а саме: Балабанівська, Животівська, Зарудянська, Кошланівська, Лопатинська, Новоживотівська, Оратівська, Осичнянська, Рожичнянська, Сабарівська, Стрижаківська, Фронтівська, Яблуновицька сільради Іллінецького району; Великоростівська, Очитківська, Чагівська сільради Липовецького району; Скоморошківська, Чернявська, Човновицька сільради Погребищенського району.

Відповідно до чинного на той час законодавства, сільські Ради, як представницькі органи державної влади, охоплювали своїм впливом найширші верстви населення, вирішували питання місцевого значення, виходячи із загальнодержавних інтересів й інтересів громадян. Значна увага приділялась роботі депутатів на виробництві і у виробничих округах, де створювалися депутатські групи і пости.

Сільські Ради забезпечували на своїй території контроль за діяльністю підприємств, установ і організацій, за виробництвом товарів народного споживаня, за соціально-культурним, побутовим та іншим обслуговуванням населення. Одним із основних питань сільрад було заготівля лишків сільськогосподарської продукції: м'яса, молока, яєць, овочів і фруктів.

Сільські ради району брали участь в обласному змаганні на кращу організацію роботи щодо забезпечення виконання повноважень. В 1985 році перше місце серед сільських рад області виборола Осичнянська сільська рада народних депутатів. Їй вручили Перехідний Червоний Прапор і Почесну грамоту облвиконкому. Головою виконкому сільської ради тоді працювала Ніна Максимівна Грабовська, яка була нагороджена орденом Знак Пошани.

Відбувалися зміни в адміністративно-територіальному устрої району.

В 1984 році село Оратів (районний центр) віднесено до категорії селищ міського типу. В цьому ж році станція Оратів, як населений пункт, отримала статус села і була підпорядкована Лопатинській сільраді. До цього вона була розділена на чотири частини, які відносились до Лопатинської, Стрижаківської, Чагівської і Яблуновицької сільрад. У грудні 1986 року в селі Оратів утворено Оратівську сільську раду народних депутатів. Першим головою виконкому сільської ради була обрана Ольга Миколаївна Стадник, а секретарем виконкому незмінно працює  і до сьогодні Людмила Анатоліївна Фень.

Окремі сільради району мали великі території, що негативно впливало на обслуговування населення. Тому депутати на вимогу своїх виборців стали порушувати клопотання про їх розукрупнення.

Так в кінці 80-х на початку 90-х років на карті району з'явилися ряд нових сільрад. В грудні 1987 року — Якимівська сільська рада народних депутатів (голова Василь Федотович Руденко, секретар Наталія Павлівна Мельничук), в липні 1990 року — Кожанська (голова Марія Йосипівна Пастушенко, секретар Тетяна Петрівна Під­липня), Скальська (голова Михайло Михайлович Вихиль, секретар Таїсія Василівна Блащук), Сологубівська (голова Іван Назарович Вільцанюк, секретар Галина Василівна Врубль),  в листопаді 1990 року — Медівська (голова Володимир Михайлович Стафійчук, секретар Ніна Яківна Петрик), Юшковецька (голова Марія Михайлівна Копиця, секретар Галина Юхимівна Підвальна), в березні 1993 року — Угарівська (голова Любов Миколаївна Савчук, секретар Ганна Василівна Гуляєва).

В липні 1990 року на звернення громадян Яблуновицької сільської ради народних депутатів відновлено село Скибин, яке ще в липні 1957 року було приєднано до Яблуновиці і знято з обліку.

Багато професіональних і авторитетних працівників трудилося і продовжують працювати у  селищній і сільських радах району. Їм неодноразово висловлювали довіру односельчани, обиравши керівниками сіл. Більш як чверть століття працювали головами виконкомів Іван Платонович Бордзихівський у Рожичній, Андрій Гаврилович Медведчук у Фронтівці. Довгий час сумлінно виконували повноваження Андрій Макарович Мукоїда у Сабарівці, Юрій Романович Артем’юк у Скоморошках, Василь Миколайович Катрага у Новоживотові, Микола Євсейович Потетюшний у Животівці. Майже 25 років працює головою сільської ради (сільським головою) в Яблуновиці Василь Андрійович Коваль. Близько двадцяти років з повагою і довірою ставляться громадяни до своїх обранців, сільських голів, Тетяни Кузьмівни Вакулюк із Заруддя, Михайла Михайловича Вихиля зі Скали, Олексія Миколайовича Ткачука зі Скоморошок, Марії Михайлівни Копиці з Юшковець.

Двадцятилітній стаж роботи в Човновицькій сільській раді на посадах голови і секретаря має ініціативна, авторитетна жінка Надія Гаврилівна Бойченко.

Найбільший стаж роботи на посаді в Людмили Вадимівни Мерецької, яка понад 30 років працює секретарем Скоморошківської сільської ради. Сумлінно трудився секретарем сільської ради впродовж багатьох років ще до утворення району і під час його становленя Микола Якович Глухий в Балабанівці, Анастасія Андріївна Гнатовська в Оратові, Анастасія Павлівна Михайлишина у Сабарівці, Лідія Андріївна Щербатюк в Очиткові, Віра Антонівна Паюк в Чагові. Заслуговують на подяку за багаторічну сумлінну працю нинішні секретарі сільських рад: Зарудянської — Ольга Олександрівна Зеленська, Лопатинської — Явдокія Миколаївна Дерунець,  Медівської — Ніна Яківна Петрик, Сабарівської — Оксана Степанівна Очеретяна, Сологубівської — Галина Василівна Врубль, Яблуновицької —Лариса Миколаївна Покотилюк, Чернявської — Тетяна Дмитрівна Кулеша, Чагівської —Катерина Олександрівна Новохацька.   

 

СПОГАДИ  ВАЛЕНТИНИ  ГРИГОРІВНИ  ТРОВЕНКО  ТА

МИКОЛИ  ЛУКАНОВИЧА  ЯЩУКА

 

В.Г.Тровенко народилась в 1949 році у смт.Срібне на Чернігівщині.

Після закінчення Ніжинського державного педагогічного інституту за направленням приїхала на роботу у Вінницьку область.

Працювала вчителькою, заступником директора Новоживотівської середньої школи, директором Сабарівської восьмирічної школи, завідуючою методичним кабінетом Іллінецького відділу освіти.

З липня 1980 року - інструктор, завідуюча відділом, секретар Оратівського райкому партії. В 1990 році обрана заступником голови районної ради.

З 1993 року і до виходу на пенсію працювала завідуючою оргвідділом Оратівської райдержадміністрації.

Перебуваючи на заслуженому відпочинку не полишає активного громадсько-політичного життя. Завжди готова прийти на допомогу тим, хто її потребує.

 

М.Л.Ящук народився у мальовничому селі Сабарівка у багатодітній родині.

Трудову діяльність розпочав у 1974 році після закінчення Української сільськогосподарської академії, головним агрономом у радгоспі «Угарівський» с.Угарове. В 1977 році обраний секретарем первинної партійної організації названого радгоспу.

З першого дня утворення Оратівського району працював інструктором, завідуючим сільськогосподарським, організаційним і загальними відділами райкому Компартії України. З 1991 по 2006 рік начальник загального відділу районної державної адміністрації.

Він був одним з тих небагатьох людей, які готували районну партійну конференцію, після проведення якої район фактично зафункціонував на повну силу. На його плечі ліг надзвичайно важкий тягар - підбір на навчання керівних кадрів, секретарів первинних партійних організацій, підготовка пленумів, активів, конференцій та багато чого іншого.

Нині він на пенсії за станом здоров'я, але як і колись, образно кажучи, рветься у бій, передає свій неоціненний досвід нинішнім працівникам районної державної адміністрації.

 

            Наближається грудень 2009 року – ювілейний, тридцятий рік з часу заснування Оратівського району.

            Грудень 1979 року став визначною подією для жителів с. Оратова та важливою датою для громадян Оратівщини.

            Хочеться поділитися частинкою спогадів  з людьми мого віку, трохи старшими і молодшими, які вже тоді глибоко усвідомлювали значення статусу с. Оратова, як районного центру і району, як суспільного формування. Мені, секретареві парторганізації радгоспу «Угарівський», с.Угарове, довелося працювати над підготовкою установчих матеріалів районної партійної конференції та бути свідком і  активним учасником тих подій, починаючи із 8 грудня 1979 року.

            З чого ж все починалося, чим жило село Оратів?

            Указ Президії Верховної Ради Української РСР щодо утворення Оратівського району із центром в с. Оратів, виданий 7 грудня 1979 року. Для ознайомлення зі змістом Указу в актовій залі (тоді називалась – ленінська кімната) приміщення правління колгоспу «Більшовик» с. Оратів на вечір 8 грудня запрошено секретарів парторганізацій, голів сільських Рад народних депутатів та керівників колгоспів, радгоспів, промислових підприємств територій, з яких утворився Оратівський район. Це була частина сіл і земель Іллінецького, Липовецького і Погребищенського районів. На нараду прибули перші секретарі райкомів партій та голови райвиконкомів вищеназваних районів.

            Нараду скликано з ініціативи бюро Вінницького обкому Компартії України, яку  проводив другий секретар обкому Л.Л. Криворучко. Він ознайомив присутніх в залі з Указом Президії Верховної Ради Української РСР та повідомив, що утворення району – це ініціатива «знизу». Звернення до центральних та регіональних органів влади Української РСР жителів віддалених сіл, особливо «оратівської зони», від районного центру смт Іллінці стали визначальними в подальшому вирішенні питання стосовно нового району.

            Проблеми території і її населення глибоко вивчалися спеціалістами міністерств, відомств, обласних управлінь щодо економічного потенціалу майбутнього району і умов функціонування. Висновок був позитивний. З утворенням району передбачалося наближення і посилення рівня районного керівництва господарським комплексом відповідної території, поліпшення розвитку освіти, медичного, торговельного та побутового обслуговування населення, а також створення зручних умов жителям сіл у вирішенні їх життєво важливих питань у районних установах та організаціях.

            На нараді визначено першочергові завдання та план дій стосовно утворення районних органів (партійних, громадських організацій, органів радянської влади), які розпочали б вже з 1 січня 1980 року свою роботу та виконували покладені на них функції.

            Передача повноважень районними органами Іллінецького, Липовецького і Погребищенського районів у структури нового Оратівського району повинна перейти послідовно, без зривів роботи всього господарського комплексу і головне, щоб жителі району не відчували будь-яких перебоїв в соціальному житті та вирішенні їх життєвих питань, тобто забезпечувалася стабільна політична ситуація та морально-психологічний клімат кожного трудового колективу.

            Для виконання всіх заходів утворено організаційне бюро. До складу оргбюро ввійшли керівники партійних, комсомольських організацій, органів виконавчої влади, в основному, Іллінецького, Липовецького, Погребищенського районів, яких в подальшому обком партії пропонував на ключові посади у відповідні структури Оратівського району. Це були А.М. Хамлак, голова виконкому Ямпільської районної Ради народних депутатів, О.Д. Козловський, другий секретар Липовецького райкому партії, М.П. Овод, завідуючий оргвідділом Іллінецького райкому партії,  А.К. Уманський, головний зоотехнік управління сільського господарства виконкому Іллінецької районної Ради народних депутатів, В.О.  Теклюк, перший секретар Іллінецького райкому комсомолу, А.М. Опалюк, завідуючий відділом комсомольських організацій Іллінецького райкому комсомолу, М.М. Дорошенко, інструктор Погребищенського райкому партії, А.С. Патик, директор Оратівської середньої школи.

            Відповідно до плану організаційних заходів першочерговими були підготовка і проведення 15 грудня 1979 року ХVІІІ конференції районної партійної організації.

            Підготовка конференції проходила в складній ситуації, час обмежений — лише 7 днів. Допомогу в організації і проведенні конференції надавали інструктори обкому партії С.А. Кравчук, Я.Д. Пилип’юк, А.А. Бевз. За короткий термін проведено збори в первинних організаціях, обрано делегатів. Складність полягала ще і в тому, що не було прямого телефонного зв’язку з населеними пунктами Липовецького і Погребищенського районів. Автоматичного телефонного зв’язку теж не було – все виконувалося через комутатор.

            Працювати над підготовкою матеріалів доводилось по 10-12 годин щодня і безвиїзно до місця проживання. «Поверховість» і «брак» у роботі не проходили. Наполегливість членів оргбюро, секретарів парторганізацій, окремих керівників наближала до визначної події – ХVІІІ конференції районної партійної організації, яка, як і було заплановано, розпочалася 15 грудня в Животівському сільському будинку культури. На конференцію обиралось більше 300 делегатів, переважна частина яких прибули вчасно.

            Делегати були надзвичайно активні. Панував дух святковості, піднесення. Доповідь голови оргбюро А.М. Хамлака уважно слухалась, а виступ другого секретаря обкому партії Л.Л. Криворучка неодноразово переривався бурхливими оплесками.

            На конференції обрано 51 члена, 17 кандидатів у члени райкому партії  і 11 членів ревізійної комісії райпарторганізації. Після оприлюднення результатів голосування всі делегати стоячи, з оплесками вітали сформований райком партії. Мені пощастило, я був обраний головою лічильної комісії ХVІІІ партконференції і безпосередньо відчував настрої присутніх в залі, сам переживав хвилюючі миті.

            Після закінчення  роботи ХVІІІ партійної конференції за участю всіх делегатів відбувся перший пленум Оратівського райкому партії, на якому обрано членів бюро та секретарів райкому партії. Членами бюро районної парторганізації стали А.М. Хамлак , М.П. Овод, О.Д. Козловський, В.О. Теклюк, А.М. Опалюк, М.М. Дорошенко, А.С. Патик,  А.К. Уманський, З.І. Білик. Першим секретарем райкому партії  обрано  А.М. Хамлака, другим секретарем М.П. Овода і секретарем В.О. Теклюка.

            Крім того, на пленумі затверджено М.М. Дорошенка завідуючим організаційним відділом, Л.І. Яковишена — завідуючим загальним відділом райкому партії, А.С. Патика — редактором районної газети “Ленінський шлях”.

            У грудні 1979 року продовжувалась робота щодо формування апарату, як основної функціональної одиниці Оратівського райкому партії. Затверджено завідуючою сектором партійного обліку Н.П. Шолубай, інструктором відділу агітації і пропаганди В.В. Козлова, завідуючим кабінетом політосвіти А.М. Качківського, мене — інструктором організаційного віддіду. У січні 1980 року О.П. Давиденка  затверджено лектором райкому партії. Трохи пізніше І.Й. Ямковий став завідуючим відділом агітації і пропаганди.

        Формування райкому партії з обранням його бюро і секретарів, утворення апарату райкому вважалось початком функціонування владних органів району.

            Відповідно до статті 5 Конституції СРСР Комуністичній партії в умовах розвинутого соціалізму відводилась керівна роль в країні. Тому вся організаторська та ідеологічна робота райкому партії спрямовувалась на забезпечення членами партії, керівниками-комуністами всіх рівнів положень Основного закону, сприяння в дотриманні прав і свобод громадян, виконанні ними громадянських обов’язків.

            В умовах становлення району членам бюро, його секретарям, працівникам апарату випала найвідповідальніша робота з добору і розстановки кадрів на найважливіших ділянках, вивчення їх моральних, ділових якостей.  З перших місяців діяльності ключовими стали питання навчання кадрів, підвищення їх професійної кваліфікації, направлення у вищі і середні спеціальні навчальні заклади молодих перспективних людей.

            Особлива роль відводилась активізації діяльності первинних партійних організацій та посиленню їх впливу на розвиток тих галузей, в яких працювали члени партії. Щоб успішно виконувати визначені завдання райкому партії, проводили різні заходи організаційного характеру. Працівники апарату разом із спеціалістами глибоко вивчали стан справ на місцях, проблемні і актуальні питання вносились в порядки денні пленумів, бюро райкому партії, активів, нарад, семінарів районного значення.

            Проводились зустрічі в трудових колективах з працівниками масових професій — механізаторами, доярками, іншими категоріями працюючих.

Діяльність райкому партії спрямовувалась на розкриття потенціальних можливостей  людини, збагачення її духовного світу, формування  високих моральниих якостей. З цією метою використовувались різні фрми і методи роботи, що проводилась з людьми різних вікових категорій.

Перш за все в людях цінувалалось ставлення до праці, поведінка в суспільстві і в побуті.

Щоб людина могла нормально працювати, вживались заходи для підвищення ефективності виробничих процесів, безпеки та гігієни праці. Так, до 1988 року практично на всіх тваринницьких фермах були побутові та душові кімнати, кімнати відпочинку, де в перервах між роботою можна було подивитись телепередачу, переглянути свіжі газети, випити чаю. Тут проводились виробничі наради підрозділів, підбивались щотижневі підсумки роботи.

Аналогічна робота проводилась і з працівниками машино-тракторних парків. В господарствах сіл Якимівка, Юшківці, Чагів, Балабанівка, Очитків та інших були споруджені будинки тваринника та механізатора.

У кожному колгоспі і радгоспі функціонували їдальні. Під час польових робіт здійснювалось дво- і триразове харчування працівників безпосередньо на полях.

На польових станах діяли стаціонарні і пересувні  агітвагончики, які виконували ті ж функції, що і кімнати відпочинку на фермах: тут були свіжі газети, інформаційні бюлетені про стан справ у підрозділах, за результатами роботи механізаторів над вагончиком піднімався прапор на честь кращих виробничників.

Існували різні форми вшанування сумлінних працівників, матеріальні і моральні стимули праці. Зокрема, за підсумками роботи проводилось відзначення трудових колективів і окремих працівників преміями і почесними грамотами різних рівнів, занесення на Дошку пошани, вручення урядових нагород, присвоєння професійних почесних звань тощо.

В процесі розробки проектів колективних соціалістичних зобов’язань, висвітленні ходу їх виконання, підведення підсумків роботи спільно працювали керівники підрозділів, партійні комітети, галузеві профспілки, комсомольські організації. Профспілкові комітети займались також питаннями безпеки праці, забезпечували виробничників санаторно-курортними путівками, контролювали черговість отримання комунального житла.

Однією із форм вшанування людини праці стало відзначення професійних свят. Традиційним стало в районі свято обжинків: свято звеличення хліба, як одного з найважливіших надбань людства і вдячності хліборобам — творцям цього надбання. Районні обжинки проводились і проводяться нині з елементами народних обрядів, з символічним обмолотом останнього снопа, з короваями, якими потім пригощають всіх присутніх на святі, з різноманітними виставками, піснями і танцями та іншими розвагами.

Вшануванню найповажніших людей села служила практика іменних полів, право працювати на яких довірялось кращим механізаторам господарств.

Значна увага приділялаь патріотичному вихованню населення. Важливу роль в цьому році відігравали зустрічі з ветеранми Великої Вітчизняної війни, тематичні вечори тощо. Особливо вражаючими і хвилюючими були зустрічі жителів сіл з колишніми воїнами 197-ої стрілецької, 240-ої стрілецької Київсько-Дніпровської, 4-ої гвардійської Овручської Червоноармійської орденів Суворова і Богдана Хмельницького повітряно-десантної, 192-ої гірсько-стрілецької, 131-ої повітряно-десантної дивізій, що безпосередньо брали участь у боях за села нашого району.

Почуття любові до Батьківщини формувалось з дитинства. Діти не були відокремлені від суспільного життя. Вони вітали переможців змагання, виступали з концертами, допомагали старшим у сільськогосподарських роботах, садили дерева. Комсомольці, піонери і жовтенята брали активну участь у всіх заходах, пов’язаних з відзначенням річниць визволення населених пунктів від німецько-фашистських загарбників та свята Перемоги, школи доглядали братські могили і Алеї пам’яті, які були відкриті майже в кожному селі на честь земляків, що не повернулися з фронтових доріг.

Сприяли військово-патріотичному вихованню і урочитсі проводи в армію. В колгоспах і радгоспах, звідки юнаки йшли на строкову службу, для них відкривались іменні рахунки, куди перераховувались певні кошти протягом служби. На районному рівні проводились хвилюючі зустрічі матерів, чиї сини на той час служили в армії.

В районі широко практикувалось проведення трудових естафет, присвячених пам’ятних датам. Започатковано такі естафети при підготовці до відзначення 40-річчя визволення Оратівщини від німецько-фашистських загарбників і 40-ої річниці Великої Перемоги. (Матеріали естафет частково знаходяться в районному краєзнавчому музеї та в кабінеті історії Оратівської школи).

З метою патріотичного виховання в школах району створювались краєзнавчі музеї, музеї істроії сіл. Причому, це робилось за покликом серця, без тиску зверху. Матеріали збирали учні, вчителі, жителі сіл. Одними з перших і кращих були шкільні музеї в  Скоморошках (ініціатор – учитель Дем’янюк П.Т.), Балабанівці (ініціатор – вчителька Владика Т.А.), Підвисокому (ініціатор – директор школи Починок М.М.). Нині частина музеїв переросла в чисто етнографічні.

Життя громад сіл і трудових колективів активізувалось. Поступово поліпшувались показники господарювання колгоспів, радгоспів, зміцнювалась матеріальна база закладів освіти, культури, медицини, підвищувався рівень життя населення.